Історія будь-якої громади починається з історії відкриття в ній школи, а школа, звичайно, починається з учителя. Школа на вулиці з поетичною назвою Вишнева стала рідною і близькою для багатьох поколінь новомелітопольців. Адже тут минули або проходять їхні найкращі роки життя: дитинство, юність, молодість. Це – Мелітопольська гімназія № 13 Мелітопольської міської ради Запорізької області.

                Тисячі випускників вирушили з неї в життєвий вирій, залишивши в невидимих духовних нішах гамірне відлуння дитинства.

Кожен наш учень – це неповторна доля. Але, як би не склалося життя, кожен із нас пам'ятає і згадує своїх шкільних друзів, учителів, подумки повертаючись на шкільний поріг, у рідний клас, де залишилось те, чого не можна змінити. Це – історія, написана самими учнями і вчителями. І ми всі разом маємо пам'ятати, оберігати й продовжувати її у своїх дітях та онуках.

ЗАСНУВАННЯ ШКОЛИ

              У галузі народної освіти в передвоєнні роки найважливішою справою було здійснення загального середнього навчання в місті Мелітополі, саме в цей період відкрито нашу школу № 13.

           У 1936 році все селище Новий Мелітополь облетіла радісна звістка: міськвиконком ухвалив рішення збудувати школу в районі Нового Мелітополя. Хвилювалися всі, та особливо майбутні господарі школи. Будівлю зводили  швидко. Уже на початку 1937-1938 навчального року школа, невелика одноповерхова будівля із двома класними кімнатами та коридором, була готова. Школа на той час не мала кабінетів, дуже мало було наочних посібників. Парти, примітивні дошки – ось і все обладнання класів, але головне, що школа була вкомплектована кадрами. Завідувачем школи була Довба. Перші вчителі школи – Марія Семенівна та Ольга Семенівна Харченко, Олександра Костянтинівна Тутова, Ілля Микитович Герасимов. Серед перших учнів нашої школи були Шкірка Мотя, Першин Олександр, Куликов Анатолій.

            У 1940 р. почали зводити нову двоповерхову школу. У цій будівлі планували розмістити середню школу. Вона мала бути готовою до 1941–1942 навчального року. Але Друга Світова війна завдала незліченних лих нашому народу. Була зруйнована й нова будівля нашої школи.

ШКОЛА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

               У 1941 р., коли фашистські загарбники окупували місто Мелітополь, початкова тринадцята школа припинила свою роботу. Пішов на фронт учитель Герасимов Ілля Микитович. У боях із фашистами він загинув.

               Через деякий час в умовах окупації знову розпочала свою роботу початкова школа. Під тиском чи за добрим бажанням, про це не знають корінні жителі селища, та вчителі Харченко М.С., Тутова О.K. почали навчати дітей. За якою програмою працювали з дітьми в неймовірно важких умовах, про це ніяких даних не залишилося. Відомо, що в недобудованій будівлі на другому поверсі розміщувався склад з боєприпасами.

          У 1943 році 23 жовтня місто Мелітополь було звільнене. Шкільна будівля, у якій навчалися діти, збереглася повністю, а недобудована частина була зруйнована. Відновлювалася школа в післявоєнний період.

ВІДНОВЛЕННЯ ШКОЛИ

            Основний корпус школи № 13 селища Новий Мелітополь жахав своїми післявоєнними руїнами. Де-не-де виступали кістяки стін, а праве крило було в пробоїнах, та все ж жевріла надія відремонтувати його. А поки діти навчалися в маленькій одноповерховій будівлі, яка дивом уціліла. Нічого, що не було шибок, подекуди протікало, свистів вітер, заняття почалися відразу ж після звільнення міста, занедбане подвір’я ожило. Весела й радісна дітвора заповнила 1–4 класи.

             Оскільки класних кімнат було мало, то працювали в 3 зміни. Завідувачка початкової середньої школи № 13 Ольга Семенівна Харченко спільно з невеликим колективом вчителів – Садовською Ф.І., Риковою О.М., Ленець 3.Є., Карцевою Т.А. – доклали багато зусиль, щоб діти могли вчитися. Скла не було, тож вікна закрили консервними банками, обладнали класи необхідними меблями. У школі не було, звичайно, ніяких лабораторій, майстерень, кабінетів, не вистачало підручників, зошитів, учнівського приладдя. Але незважаючи на це, діти старанно виконували домашні завдання, із великим задоволенням відвідували уроки, охоче працювали, упорядковуючи свій шкільний двір, футбольний майданчик. Так пройшов перший навчальний рік після звільнення міста.

          Новий 1944–1945 навчальний рік школа почала більш організовано. Вона зросла за кількістю учнів. Уперше в селищі було відкрито 5 клас, і школа стала називатися НСШ № 13. Збільшився й учительський колектив. Наказом мелітопольського міськво на роботу в НСШ № 13 було призначено вчителів-предметників російської мови та літератури (Женець 3.Є.), української мови та літератури, географії та історії (Пальникова Л.Т.), математики (А.Г. Араманджі, вона ж завуч школи).

            У цей період перед школою було багато викликів. Не вистачало класних кімнат. Школа продовжувала працювати в 3 зміни, хоча й почали в грудні 1944 р. тимчасово відновлювати 2 класні кімнати в головному корпусі.

           Велику роботу з організації та згуртування вчительського та учнівського колективів проводив новопризначений директор школи Жиркевич А.П., який щойно повернувся із фронту з пораненням. З ініціативи батьківського активу та під керівництвом Жиркевича А.П., влітку 1946 р. за допомогою шефного компресорного заводу було відновлено 4 класні кімнати, підлогу внизу настелили цеглою. Зростала матеріальна база школи: збільшилася кількість парт (хоча вони були ще примітивні), столів, шаф, навчального приладдя та наочних посібників.

              Навесні 1947 р. учні під керівництвом учителя біології та завуча школи Плаксіної М.Д. та за допомогою батьківського активу посадили сад на пришкільній ділянці площею 1,5 га. Восени 1947 р. та навесні 1948 р. були організовані суботники із впорядкування шкільного двору та прилеглих до нього вулиць. Навколо шкільної ділянки діти висадили декоративні дерева, а на шкільному дворі розбили невеликі клумби. Батьківський актив допоміг відремонтувати підсобне приміщення, комору. Ініціативу в цій справі проявив директор школи ЖИРКЕВИЧ А.П.

         Школа жила повнокровним життям: брала участь у огляді юних талантів, олімпіадах, у спортивних змаганнях. Учитель фізвиховання Онищенко М.Л. – колишній воїн та учасник Другої Світової війни –  зумів прищепити учням любов до спорту. Наші спортсмени неодноразово посідали перші місця в спортивних змаганнях.

            Учительський колектив зростав. У нього влилися нові струмені вчителів-предметників і вчителів молодших класів, серед яких Сєдіна В.А., Беспалов П.І., Адрющенко М.М., Требушний П.К., Попова Є.Г., Фесенко А.Л., Усатенко П.Є. У літній період у школі працював дитячий табір.

                У 1947 р. наша школа випустила перший 7 клас.

            З роками кількість учнів зростала, а школа продовжувала «тулитися» в маленькій будівлі й пристосованих класних кімнатах головного корпусу. Це гальмувало навчально-виховний процес, сковувало ініціативу, запити вчитися і вчити. Через брак приміщень восьмий клас продовжував навчання уже в НСШ № 11.

          Громада селища, дирекція школи наполегливо вимагали відновлення школи на Новому Мелітополі. І нарешті надійшла радісна звістка: школу відновлюватимуть! З новою енергією та творчим піднесенням взялися за справу учні та вчителі школи. Було організовано суботники з прибирання щебня, землі. Поступово звільнявся з руїн фундамент школи, а потім котлован парового опалення. Не вірилося, що тут не буде більше руїн, зловісні пробоїни в нічний час не лякатимуть перехожих.

           Навесні 1952 р. з'явилися перші будівельники: муляри і теслярі з шефського компресорного заводу. А незабаром запрацювала лебідка,  здіймалися білі стіни, вимальовувалися на фасаді великі вікна, учні могли вже розрізняти майбутні класні кімнати – просторі, світлі й осяяні радістю. «Швидше, скоріше», – говорили вони будівельникам. І не лише говорили, а й самі разом з учителями допомагали будівельникам у вихідні дні на будівництві, працювали після робочого дня батьки-активісти. Але все, на жаль, до осені 1952 р. не було зроблено. Та головне – класи. Десять класних кімнат були готові! Школа перейшла до свого рідного дому, а маленька будівля була передана дитячому садку.

                  Із великим хвилюванням і радістю переступили поріг відновленої рідної – тепер уже середньої – школи всі учні від 1 до 9 класу! Уперше відсвяткували масштабно День першого дзвоника, пізніше це стало традицією школи.

            Наступного 1953 року школу було повністю здано в експлуатацію. Нарешті наші учні отримали лабораторії (фізичну та хімічну), кабінет біології, піонерську кімнату, чудову актову залу, яка довгий час виконувала функції і спортзалу. Школа стала центром культурно-масової роботи в селищі. У ній почав діяти агітаційний пункт. Учителі брали активну участь у просвітницькій роботі серед населення селища: читали доповіді, лекції на різні теми. Згуртованішим став і учнівський колектив. Щороку у школі відбувається зустріч із колишніми випускниками, її вихованцями. Усі вони пишаються своєю школою, її вчителями. Серед випускників цих років знані робітники Щебликіна Р., Базюк Н., Височин В., Носова Н., Солодченко В., відомі вчителі, інженери, агрономи, лікарі Крамаренко В., Клименко Н., Ширин А., Бєлєнко І., Щебликіна Т., Євсюкова К., Поправко А та багато інших.

               Шкільний двір заряснів бузком, на клумбах спалахнули яскраві квіти. А як виросла матеріальна база школи! У ті роки були побудовані спортивний зал, теплиця, тир. При школі запрацювали столярна та слюсарна майстерні, а у святкові дні було далеко чути бадьору  пісню, гримів духовий оркестр – подарунок шевського колгоспу за самовіддану працю учнів СШ № 13 на полях. Відтоді ні на хвилину не змовкало життя у затишній гарній школі, на її впорядкованому подвір’ї.

РОЗВИТОК ШКОЛИ В 50-60-тих ХХ СТОЛІТТЯ

                У школі було 10 класів, а типових класних кімнат лише 3. Увечері частину кімнат займала вечірня школа робітничої молоді. Тому навчальні заняття проводилися в три зміни. Потрібно було подумати про поступовий перехід до однозмінного навчання.

                У 1960/1961 навчальному році вечірня школа робітничої молоді перейшла до свого власного приміщення. Спільною працею учнів та вчителів, а також за допомогою батьків у 1959/1960 навчальному році були збудовані гімнастичний зал та теплиця. З метою більш швидкого переходу школи на однозмінне заняття педколектив уніс пропозицію про прибудову до головного корпусу школи додаткового крила з 10 класних кімнат. Було розроблено відповідний проєкт для того, щоб до початку 1961–1962 навчального року ввести корпус в експлуатацію. Проте міська влада знайшла інший вихід: збудували на північно-східній околиці Мелітополя будинок восьмирічної школи. До цієї школи перевели початкові класи, і це дозволило організувати заняття у СШ № 13 в одну зміну. Завдяки допомозі компресорного заводу в столярній та слюсарній майстернях уже в 1959/1960 навчальному році  проводилися заняття з обробки дерева та металу.

НАТХНЕННИК ТРИНАДЦЯТОЇ ШКОЛИ

             Учитель учителів Аркадій Петрович Жиркевич (1917–1997) установив у системі освіти Мелітополя рекорд – 33 роки на посаді директора Мелітопольської СШ № 13. Словами не можна відобразити реальну роботу людини, яка фактично заново відбудувала цю школу після війни. Людину, яка пам'ятала кожного свого учня й будь-якої хвилини була готова прийти на допомогу.

           Аркадій Петрович народився у 1917 році в білоруському селі Городешня Могилевської області. Сім’я Жиркевичів була бідною. До революції мати батрачила, батько працював у полі. Аркадій був третьою дитиною в сім’ї. У Городешні була тільки початкова школа, тому семирічку Жиркевич-молодший закінчував уже в іншому селі – Савиничах. Шістнадцятирічним юнаком вступив на педагогічні курси, а в 17 років уже викладав у школі і одночасно навчався в педучилищі. Потім навчав білоруської мови та літератури старшокласників Лобжанської семирічки. У 1939 р. Аркадія призвали на службу в армію. І до білоруської школи він більше не повернувся.

            У складі Третього Українського фронту артилерист Аркадій Жиркевич звільняв від ворогів Харків та Полтаву, громив фашистів на Дону. На початку 1944 р. був тяжко поранений. Лікуватися Жиркевича відправили аж у Киргизію.

1944 рік. Мелітополь. Місто фронтовику сподобалось. Тут жила його тітка, яку він приїхав навідати після комісування з лав армії через поранення.

            У свої 27 років Аркадій Петрович уже мав чималий педагогічний досвід, а у середній школі № 13 була вільна вакансія директора. Так Жиркевич став директором школи на Новому Мелітополі  з 1944 по 1977 рік.

              Багато сил віддав відновленню цього навчального закладу, був чуйним керівником і уважним педагогом. Після війни школа була напівзруйнованою. Під час окупації на першому поверсі двоповерхової будівлі фашисти влаштували стайню, а на другому – госпіталь. При відступі школу підірвали. І при цьому частково вціліли тільки стіни будівлі. У підвалі школи залишилися німецькі гранати і снаряди, які в наступні роки призвели до кількох нещасних випадків. І, звичайно ж, проблеми навчальної будівлі лягли на плечі молодого керівника школи.

              Аркадій Петрович задався метою відновити двоповерхову будівлю. Окрім прямих обов'язків як директора, так і вчителя російської мови та літератури, йому доводилося перейматися ще й будівництвом. Він відродив школу з руїн. Учні, учителі, батьки – усі вклали свою «цеглинку» в майбутню красуню-школу. Її відбудовували всі разом. У школі немає скла? Не біда! Домовилися з директором консервного заводу. Учні найстарших шостих і сьомих класів допомогли заводу в ремонті тари, а завод виділив банки для скління вікон (так-так, були й такі вікна – із банок, скріплених розчином).

               Ішли роки. Єдина школа на Новому Мелітополі вже не могла вмістити всіх дітей. І тут знову береться за роботу директор Жиркевич Аркадій Петрович. Він організував у 1963–1964 рр. будівництво прибудови школи, у якій розмістилося дванадцять класних кімнат, а також спортзал. Усі ці споруди  не просто збереглися до сьогодні, а й виконують свої функції. Школа подивилася на світ по-новому. І в цьому не можна не відзначити заслугу директора, Учителя з великої літери, який після війни не опустив руки й буквально підняв школу з руїн.

             Жиркевич Аркадій Петрович працював незмінним директором тринадцятої школи 33 роки. Він завжди говорив: «Не розумію, як можна жити, завдаючи комусь неприємності, біль або здійснюючи підлість». Аркадій Петрович був суворим, вимогливим у першу чергу до себе й дуже уважним до людей. Його любили й поважали всі жителі Нового Мелітополя. Багато разів він обирався до міськради. Аркадій Петрович домігся, щоб на Новий Мелітополь було проведено електрику, водопровід, адже до війни в цьому районі був усього один колодязь.

           Багато добра він зробив, багатьом допоміг. Його знали, любили та поважали всі жителі Мелітополя. Але найбільше Жиркевич турбувався про дітей-сиріт. Ось хто спонукав його серйозно задуматися над кожним своїм педагогічним кроком – діти, які пережили війну. Не можна не відзначити й доброту Аркадія Петровича. Він завжди простягав руку допомоги тим, хто її потребував.

            Одного разу взимку один із учнів прийшов на заняття в другу зміну без взуття. У клас зайшов директор. Усі встали. Жиркевич відразу вловив ситуацію: «Чому Аляпін босий?» З'ясувалося, що брат ще не повернувся з першої зміни, а черевики в хлопців одні на двох. Аляпіни жили через дорогу, іти було недалеко, ось мама й послала сина в школу босоніж. Аркадій Петрович негайно пішов до своєї тітки Мотрони Олексіївни й знайшов у неї взуття, яке залишилося від її сина. Черевики були неабияк поношені, зате тепер у кожного брата була своя пара взуття. Саме до нього прийшла мама Андрія Стрілкова – хлопця, який пішов зі школи до технікуму, але не зміг там навчатися через серйозну хворобу. Аркадій Петрович маму вислухав, зрозумів і прийняв до школи, незважаючи на те, що обидва випускні класи були переповнені. Саме до нього прийшов дідусь Нонни Цвєткович, місцевий священик. Батьки дівчини загинули на фронті. Вона вчилася непогано, але була дуже сором’язливою і невпевненою. Жиркевич звернувся до керівництва медучилища, щоб приймальна комісія звернула особливу увагу. Дівчину прийняли, вивчили. Ця гарна акушерка допомогла з'явитися на світ не одній сотні мелітопольців.

           Л. Самарський згадував: «Жили ми бідно з мамою та братом. Навчатися було дуже складно. Школу відвідували у напівсвідомому стані, ледве добивалися додому. Директор потурбувався, щоб мене відправили безкоштовно лікуватися в санаторій. За півроку одужав. Навчальний рік закінчив практично відмінником, лише з однією «четвіркою». Після сього класу Аркадій Петрович подарував мені черевики й книгу «Морська билина», яку я перечитував багато разів. Він нам був як батько».

Пропрацювавши директором 33 роки, він пам'ятав кожного учня. Бувало, до школи приходили випускники 40-70-х років із проханням відновити втрачені документи. Секретар одразу телефонувала Аркадію Петровичу. Він не лише згадував учня, а й підказував, за який рік треба підняти архіви.

              Аркадій Петрович мав феноменальну пам'ять. Будучи мовознавцем, напам'ять знав майже всього Шевченка, «Євгенія Онєгіна» та багато інших творів української і російської літератури. Щодня готувався до уроків, кожен раз писав план-конспект, навіть маючи великий стаж роботи. Прокидався о четвертій ранку, працював до шостої години, а о сьомій пішки вирушав до школи.

Жиркевич А.П. уміло підбирав кадри, цінував учительську працю. Багато випускників пішли його вчительською дорогою – стали завучами та директорами шкіл: Надія Дейнеко, Микола Ніколенко, Галина Павленко, Семен Шушкевич, Павло Бєльчев та інші.

МИ ПАМ'ЯТАЄМО ВСІХ УЧИТЕЛІВ

               Першими, ще до війни, навчати дітей до тринадцятої школи прийшли сестри Харченко, Марія Семенівна та Ольга Семенівна, Тутова І. М., Герасимович І. М. Соратником і однодумцем Жиркевича Аркадія Петровича був завуч Усатенко Павло Євстаф’євич. Завдяки вмінню добирати кадри і цінувати вчительську працю, Аркадій Петрович зібрав навколо себе талановитий педколектив, в якому працювали Онищенко Л.Т., Селедцова М.П., Попов М. М., Лещина П. І., Поправко Л.А., Горшкова З. М., Ленець З.Є., Гоптарьова Л.Є. Понад тридцять років віддали свої знання і тепло душі дітям їхні послідовники Литвиненко Д.М., Марченко І.Г., Лущан Т.Г., Бєльчинська С.В., Карпуша І.П., Зуєва З.І., Остапенко Н.І., Шалік Л.І., Шип Л.Л., Юлкіна Ф.О., Чумакова О.А., Парєчная М.М., Шистер Є.П., Литвиненко З.І., Маркін М.М., Бєлов М.М., Бєлова Г.П., Швець-Плигунова О.Г.

               Після Жиркевича Аркадія Петровича школу очолювали:

• Павленко Галина Олександрівна – директор у 1977–1978 роках,

• Малик Галина Іванівна – директор у 1978–1991 роках,

• Борисенко Леонід Іванович – директор у 1991–2002 роках,

• Шарковська Людмила Михайлівна – директор у 2002–2005 роках,

• Плітниченко Лідія Олексіївна – директор у 2005–2008 роках,

• Ворушило Ольга Євгенівна – директор у 2008–2017 роках.

             У всьому їм допомагали заступники Любченко О.П., Зубашенко Л.О., Противень О.М., Пузанова А.О., Коваль Т.О., Плющій Л.І., Козирєва Л.Є., Бодрова С.М., Федоренко Л.М., Кириченко О.А.

           У 80-тих роках ХХ століття в ЗОШ № 13 працювала і виховувала молоде покоління плеяда відомих і талановитих педагогів міста Мелітополя:

• Марченко І.Г., учитель математики,

• Більчинська С.В., учитель біології,

• Зуєва З.І., учитель географії,

• Коваль Т.О., учитель російської мови,

• Шарковська Л.М., учитель історії.

               Їхні учні та вихованці неодноразово були призерами міських та обласних олімпіад.

              Вагомий внесок у розвиток туризму нашої школи зробила Зуєва З.І. Її учні були активними учасниками туристичних походів та подорожей. Упродовж 30 років (1980–2010 роки) школа була призером міських, обласних та регіональних туристичних змагань.

Свій вагомий внесок у розвиток школи зробила Федоренко Л.М., учитель музичного мистецтва, яка із середини 90-х років до 2015 року була керівником дитячого оркестру шумових інструментів. Її вихованці були не тільки улюбленцями шкільних концертів, а й призерами міських та обласних конкурсів.

                У 1998 році в школі № 13, першій серед шкіл Мелітополя, з’явилася газова котельня.

У 2011 году в школі був проведений ремонт: замінена частина старих віконних рам, обладнані туалети в приміщенні школи (до цього були розташовані на вулиці).

ТРИНАДЦЯТА СЬОГОДНІ

           Естафету прийняло нове покоління вчителів. Тепер турбота про здобувачів освіти лежить на плечах директора школи Галацан Олени Володимирівни (директор із 2017 року), заступників директора з НВР Романової Олени Вікторівни та Ляшок Людмили Валеріївни й усього педагогічного колективу, у якому працює 35 педагогів. Серед них за кваліфікаційними категоріями:

• Тарифний розряд – 5

• Спеціаліст – 8

• Спеціаліст другої категорії – 3

• Спеціаліст першої категорії – 6

• Спеціаліст вищої категорії – 13 (2 + 11 зі званнями)

• Мають педагогічне звання:

• «Старший учитель» – 7

• «Учитель-методист» – 4.

             Два педагоги Мелітопольської гімназії № 13 ММР ЗО нагороджені Нагрудним знаком МОН України «Відмінник освіти»: Галацан Олена Володимирівна та Литвинова Лідія Дмитрівна.

                   У школі працюють ті, хто присвятив практично всю свою трудову діяльність саме улюбленій Тринадцятій:

• Андрєєва Вікторія Валентинівна – з 1994 року

• Бодрова Світлана Миколаївна – з 1986 року

• Галічина Ольга Миколаївна – з 1992 року

• Данько Тетяна Василівна – з 1996 року

• Замкова Людмила Григорівна – з 1997 року

• Литвинова Лідія Дмитрівна – з 1980 року

• Лосенко Вікторія Олександрівна – з 2012 року

• Озарчук Лілія Сергіївна – з 2010 року

• Подкаменна Юлія – з 2015 року

• Свірщук Олександр Степанович – з 2011 року

• Сєводнєва Катерина Олегівна – з 2013 року

• Соловйова Наталя Леонідівна – з 1985 року

• Стойчева Ольга Іванівна – з 2011 року

• Тищенко Наталія Михайлівна – з 1985 року

• Тома Ольга Джорджовна – з 2002 року

• Фаніна Надія Ярославівна – з 2005 року

• Христова Олена Павлівна – з 1992 року

• Черченко Наталія Миколаївна – з 2005 року

• Шишкова Наталія Петрівна – з 1988 року

• Рістолайнен Світлана Володимирівна – з 2006 року.

                  Потужним струменем у колектив закладу влилися колишні випускники школи:

• Галічина Ольга Миколаївна

• Данько Тетяна Василівна

• Замкова Людмила Григорівна

• Озарчук Лілія Сергіївна

• Подкаменна Юлія

• Маніта Інна Володимирівна

• Христова Олена Павлівна.

                 Школа сьогодні – це новаторський підхід та креативність педагогів, наполегливість і творчість учнів, допомога і підтримка батьків.

                  У 2020 році уведено в експлуатацію після капітального ремонту спортивну залу та туалетні приміщення.

             З 01.09.2020 на виконання ЗУ «Про забезпечення функціонування української мови як державної» здійснено перехід на навчання 5–9 класів українською мовою.

          13 грудня 2021 року рішенням Мелітопольської міської ради Запорізької області затверджено нову редакцію Статуту Мелітопольської гімназії № 13 Мелітопольської міської ради Запорізької області.

          Ми розгортаємо новий розділ історії улюбленої Тринадцятої,

відтепер у статусі Мелітопольської гімназії № 13 Мелітопольської міської ради Запорізької області.

 

ТВОРІМО ІСТОРІЮ, СЬОГОДЕННЯ ТА МАЙБУТНЄ РАЗОМ!